• +38 (097) 922-72-52
  • +38 (044) 219-38-65
  • info@public-advocate.org

НАС ПІДТРИМУЮТЬ

 

pen

 

prostir

 

council

 

dps

 

sw

Право на житло

Житлові права та майнові права людини та громадянина

Ви – за гратами... Але життя не закінчується. І тим більше, не закінчуються Ваші права. Позбавлення людини особистої свободи не відбивається на її основних правах і свободах, а поміщення до слідчого ізолятору або виправної колонії не тягне позбавлення прав, особливо майнових та житлових. Те, що Ви знаходитесь за гратами не означає, що Вас позбавили всього. Більше того, наш Основний закон – Конституція України - прямо вказує, що засуджені користуються всіма правами людини і громадянина.

 

Сьогодні в нашому суспільстві чи не найголовнішим для кожної людини є питання наявності житла. Виникло це питання не вчора. Із незапам'ятних часів ні люди переймались питаннями: де жити, де сховатись від негоди та ворогів, де, врешті-решт, народжувати і виховувати своїх дітей? Невипадково, одним із найдавніших і найвідоміших є крилатий вислів: "Моє житло - моя фортеця". Питання житла не обминули й сучасну людину: без нього неможливе ні сімейне життя, ні продуктивна праця, ні навчальна, ні творча діяльність. Тобто, житлові права є одними з найголовніших для сучасної людини. Розуміючи це, наша держава прагне створити ефективні механізми захисту цих права, включаючи й права тих, хто перебуває за гратами.

Україна є соціальною, правовою державою, в якій найвищою соціальною цінністю визнається людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека; зміст і спрямованість діяльності держави в соціальній сфері визначають права і свободи людини та їх гарантії. Одним із конституційних прав громадян є право на житло. Гарантіями здійснення цього права є обов'язок створення державою умов, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; надання державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону житла безоплатно або за доступну плату.

Права і свободи людини закріплюються і в міжнародних актах, які є частиною національного законодавства України, у разі надання Верховною Радою України згоди на їх обов'язковість. Загальна декларація прав людини 1948 року передбачає право кожної людини на такий життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї. У Декларації зазначено, що необхідний життєвий рівень забезпечує, зокрема, житло. Аналогічне положення міститься в пункті 1 статті 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, в якому, крім вказаного, закріплено обов'язок держав - учасників Пакту вживати необхідних заходів для забезпечення здійснення такого права.

Отже, право людини на житло є загальновизнаним. Згідно з Конституцією України це право, як і інші конституційні права, є невідчужуваним, непорушним і рівним для всіх без будь-яких обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Воно не може бути скасоване і обмежене, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У статті 47 Конституції України зазначено, що «...кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду».

Указана стаття встановлює три засоби реалізації права громадян на житло: по-перше, можливість побудувати житло, по-друге, придбати у власність, по-третє, взяти в оренду. Для окремих верств населення, які визнані у встановленому законом порядку такими, що потребують соціального захисту, Конституцією встановлюються два засоби реалізації права на житло: отримання безоплатно або за доступну для них плату.

Пам′ятайте: держава не зобов'язана подарувати житло кожному громадянину, вона лише забезпечує надання додаткових гарантій щодо реалізації громадянами права на житло. А гарантування права на житло фактично означає створення сприятливих для Вас умов, за яких Ви зможете знайти власне місце проживання. Пеpш за все, звикнiть до думки, що бiльше за Вас нiхто не зацiкавлений у отриманні Вами житла, тому у пошуках місця проживання будьте максимально активнi.

Житловий кодекс роз'яснює, як саме здійснюється державне сприяння. Зокрема, держав повинна створювати умови для надання кредитів для будівництва чи придбання житла; вона може запровадити надання одноразової цільової допомоги для такого будівництва. Органи місцевого самоврядування надають громадянам, які перебувають на квартирному обліку відповідно до законодавства можливість будувати житло шляхом виділення для цього земельних ділянок. Підприємства, установи та організації усіх форм власності у прийнятних для них формах, що не суперечать законодавству, можуть будувати чи придбавати житло для громадян, які перебувають з ними у трудових або інших відносинах. Крім цього, підприємства, установи та організації усіх форм власності можуть надавати у найм громадянам, які перебувають з ними у трудових або інших відносинах, житло із житлового фонду спеціального призначення, що перебуває у їх власності, на прийнятних для сторін умовах, що не суперечить законодавству.

Якщо Ви потребуєте соціального захисту, Ви також можете отримати житло із так званого «фонду соціального призначення». Житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування і до нього належать квартири в багатоквартирних житлових будинках, садибні (одноквартирні) житлові будинки, які надаються громадянам у порядку черги на одержання соціального житла;

Соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі, а надання громадянам квартир, садибних (одноквартирних) житлових будинків із житлового фонду соціального призначення та житлових приміщень у соціальних гуртожитках проводиться за нормою, встановленою органом місцевого самоврядування, який надає соціальне житло на рівні не менше мінімальної норми, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Місце проживання можна отримати й узявши житло у найм у безпосереднього власника помешкання.

Отож, все залежить лише від Вас. Ніхто за Вас не розв'яже Вашу проблему, ніхто не піднесе на «блюдечку з золотою облямівкою» таку бажану квартиру чи будинок. Ви можете сподіватися лише на підтримку Вашої ініціативи та наполегливої праці. І чинне законодавство встановлює доволі широке коло можливостей для цього.

Потрібно також пам'ятати, що набуте у встановленому законом порядку житло охороняється законом. Позбавлення житла можливе лише за умов, якщо даний випадок передбачений законом та на підставі рішення суду. Таким чином, порушення кримінальної справи само по собі не тягне за собою автоматичне вилучення житла, яке перебуває у власності, проте воно може бути вилучене у разі застосування покарання у виді конфіскації особистого майна. Виникнення самої ідеї щодо відчуження (продажу житла), в якому Ви проживаєте або маєте у власності, повинно насторожити Вас, адже насамперед слід прорахувати всі можливі у наш складний час ризики. Перш ніж підписувати будь-які документи (зобов'язання, попередні договори тощо) щодо продажу житла, зніматися з реєстрації, рекомендуємо звернутися за консультацією до фахівців (юристів, спеціалістів служб у справах дітей, фінансистів), які мають досвід та напрацювання у сфері захисту житлових та майнових прав.

Пам'ятайте: втратити житло набагато простіше, ніж його знову придбати! Закон на Вашому боці і він захищає Ваші житлові права, незважаючи на порушену кримінальну справу. Ніхто не може позбавити через це Вас права на належне майно – квартиру, будинок або інше помешкання.

Більше того, чинне законодавство надає додаткові гарантії для осіб, позбавлених волі, навіть тоді, коли вони не є власниками житлового приміщення. Приміром, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Проте Житловий кодекс встановлює, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї. Таким чином, якщо у помешканні залишаються Ваші рідні – за Вами зберігається право на це житлове приміщення протягом усього строку перебування в СІЗО або відбування покарання.

Але якщо в помешканні нікого не лишається – за Вами все рівно зберігається право на нього ! Чинний житловий кодекс прямо передбачає, що якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання. Тобто, якщо Вашу квартиру або будинок і надали іншій особі – то вона має її звільнити на момент Вашого виходу на волю.

Особливі гарантії встановлені для захисту житлових прав дітей. У Вас може виникнути питання: навіщо захищати права дітей від їх власних батьків? Але слід констатувати, що достатньо складна соціально – економічна ситуація в країні в цілому, стрімкий розвиток і безперестанне коливання ринкової нерухомості створюють достатньо складні умови для захисту житлових і майнових прав повнолітніх громадян України, а тим більше дітей. Не можна забувати і про сім'ї, які опинились у складних життєвих обставинах, у яких начебто люблячі батьки заради пляшки оковитої чи дози наркотиків здатні залишити свою дитину без даху над головою.

Незважаючи на законодавчо встановлений обов'язок батьків дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах, деякі батьки по-різному розуміють свій обов'язок. Чимало дітей, які потрапляють до притулків, залишилося без житла саме через зловживання батьківськими й опікунськими правами і неналежне виконання службових обов'язків посадовими особами органів опіки та піклування. Саме органи опіки та піклування мають стояти на сторожі прав дитини. Так, батьки не можуть без дозволу цієї інституції вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

У свою чергу, неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Кожна дитина, в тому числі усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має права на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Суд у разі позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріальну контору за місцем знаходження майна та житла. Діти-члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Дозвіл органу опіки піклування потрібен і в тому випадку, якщо має місце лише реєстрація (за старою звичкою, її часто називають «прописка») дитини в житловому приміщенні.

Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Якщо батьки, опікуни, піклувальники не виконують рішення щодо збереження майна дитини, служба у справах дітей подає голові міської ради клопотання про необхідність звернення до суду з метою захисту майнових та житлових прав дитини.

Необхідно сказати, що дитина може бути самостійним власником майна. Майно, яке батьки придбали для розвитку, навчання та виховання дитини (наприклад, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. І батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини у її інтересах.

Крім того, дитина віком від 14 до 18 років має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, та навіть самостійно укладати договір банківського вкладу, в подальшому розпоряджаючись цим вкладом на власний розсуд.

Що ж до конституційного права дитини на житло, то відповідно до положень Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка є членом сім'ї наймача або власника житлового приміщення, має право користування займаним приміщенням на рівні з власником чи наймачем. Крім того, неповнолітні діти мають право вселення в житлове приміщення до своїх батьків без попередньої згоди власника приміщення.

Також вітчизняне трудове законодавство встановлює право дитини на працю. Зокрема, закон дозволяє укладати трудовий договір з особами не молодше 16 років. Хоча у виняткових ситуаціях за письмовою згодою одного з батьків на роботу можуть прийматись особи, які досягли 15-річного віку, а у вільний від навчання час, тобто під час канікул, — і з 14 років. Необхідною умовою прийняття неповнолітніх на роботу також є наявність медичного висновку. Окремо необхідно зазначити, що діти, яким виповнилось 16 років, мають також право на зайняття підприємницькою діяльністю.

Пам'ятайте, що життя мінливе, і дорослі, а тим паче, діти, не в змозі передбачити, чим і як закінчиться наступний день, та якщо кожен з батьків дбатиме про захист житлових прав своїх дітей, тоді, в майбутньому, жодна дитина не залишиться без даху над головою. Якщо ж Ви дитина і Ваші батьки не дбали про Вас – держава в особі органів опіки та піклування зобов'язані забезпечити Вам захист!

Тепер поговоримо про те, яке місце у Вашому житті займає інша власність.

Кожного дня вам доводиться чути слова: «Це моє», «Ця книга належить бібліотеці», «Це державна власність». Проте, чи замислювалися ви над тим, що означають ці слова? У сиву давнину все те, що мали люди, належало людському колективу - людському стаду, племені тощо. І це не дивно - адже тоді людині було вижити дуже складно. Час минав, удосконалювалися знаряддя праці, і вже кожна людина могла забезпечити себе самостійно, мала свої знаряддя праці, одяг, а згодом - і житло тощо.

Усе те, що належить людині, називають власністю. Про важливість цього поняття свідчить те, що йому присвячена спеціальна норма Конституції України – «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю». Що ж означають ці слова з Основного Закону України? Подивімося навколо себе. Ручка, яку ми тримаємо в руці, створена для того, щоб нею писати. Отже, коли ви занотовуєте новий матеріал, ви користуєтеся нею. Однак, якщо в цей час вона лежить у книжці замість закладки, ви теж користуєтеся нею. У будь-якому випадку, коли ви застосовуєте річ для задоволення своїх потреб, ви користуєтеся цією річчю. Коли ручка у вас у руках - ви можете перекласти її на інше місце, так само, як можете підсунути стілець ближче чи далі від столу. Якщо ви можете впливати на річ безпосередньо - змінювати її розміщення, пересувати її тощо, говорять, що ви володієте річчю. Третє повноваження власника - розпорядження. Про нього йдеться, коли ви вирішуєте подальшу долю речі. Свою ручку ви можете подарувати чи позичити товарищу, поміняти на іншу, урешті, якщо вона вийшла з ладу, - викинути. Саме в цих випадках говорять, що ви розпоряджаєтеся річчю.

Інколи ми користуємося майном, навіть якщо не є його власниками (наприклад, узявши речі в прокатному пункті або проживаючи в державній приватизованій квартирі, ми володіємо та користуємося ними). Проте розпоряджатися своїм майном може, як правило, тільки власник лише він здебільшого має право продавати його, дарувати, передавати в спадок тощо.

Так от, усе, що пов'язане з правом користування, розпорядження або володіння, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу і обміну майна, інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги – називається майновими правами.

Фізичні та юридичні особи здійснюють свої майнові права :

- вільно, на власний розсуд;

- можуть відмовитися від свого майнового права ;

- можуть за договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом;

- мають право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу;

- мають право на відшкодування збитків, яких їм завдано у результаті порушення їх цивільного права.

Об'єктами майнових цивільних прав фізичних та юридичних осіб є речі, у тому числі гроші (грошові кошти) та цінні папери, інше майно (окрема річ, сукупність речей), майнові права , результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування.

Конституція України проголосила захист права власності, закріпила норму про непорушність права приватної власності. За правовими нормами, що нині діють в Україні, вилучити речі, що знаходяться в приватній власності, можна тільки у виняткових спеціально зазначених у законі випадках і лише після попередні і відшкодування їх вартості. Наприклад, вирішено прокласти і ні по метро до нового житлового району через ділянку, на якій виходиться дачні будинки. У цьому випадку вилучити власність дачників (будинки, землю, господарські споруди, насадження) можна лише після виплати компенсації за це майно. Конфіскувати ж, тобто вилучити майно без компенсації, можна тільки за рішенням суду (як правило, якщо скоєно правопорушення).

Власність може належати різним особам. Те, що належить окремим людям, — це приватна власність; кожне село, місто, район, область мають свою власність - її називають комунальною власністю (саме до неї належить більшість шкіл). Чимало майна належить і до державної власності.

До приватної власності належить майно, власником якого є окрема людина. Це приватизована квартира, власний автомобіль, речі особистого користування. У приватній власності сьогодні може бути підприємство, корабель тощо. Однак деякі види майна не належать до приватної власності - це вогнепальна зброя (крім мисливської), вибухівка, наркотичні речовини (крім ліків, що отримані за рецептом лікаря). Для володіння іншими потрібний дозвіл певних органів (наприклад, для придбання холодної, газової чи вогнепальної мисливської зброї необхідно отримати дозвіл органів внутрішніх справ). Необхідно зауважити, що обмеження стосовно певних об'єктів є різними у різних країнах. Приміром, закони Канади стосовно права приватної власності на зброю є більш м'якими, зокрема закон провінції Альберта зобов'язує надати колишньому ув'язненому, який щойно звільнився із в'язниці, заряджений пістолет та коня для того, щоб він міг залишити місто.:)

Велике значення має державна власність. До державної власності відносять майно Збройних сил України, залізниці, найважливіші культурні, освітні та медичні установи тощо. Комунальною власністю є більшість шкіл і лікарень, трамваї та тролейбуси, значна частина житла тощо. Нині інтенсивно відбувається процес переведення частини державної власності до приватної, тобто процес приватизації.

Як стати власником? Напевно, більшість із нас не відмовиться стати власником. Проте, як можна це зробити? Найчастіше ви отримуєте речі шляхом купівлі. Майже кожен день людина купує хліб, одяг, взуття та інші продукти та товари в магазині. Часом вам доводиться стикатися з набуттям власності внаслідок дарування. Ви даруєте другу чи подрузі певні речі на день народження, батьки роблять вам подарунок на Новий рік. Ще одним шляхом набуття власності є знахідка або скарб. Проте у всіх випадках Ви маєте отримати документ, який підтверджує наявність у Вас права власності. Це може бути договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про винахід або патент тощо.

Якщо хтось порушує Ваше право, Ви маєте можливість скористатися правом на судовий захист. Суд – це єдиний орган держави, який уповноважений розглядати справи з будь-яких питань. Чинне законодавство передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно статті 386 Цивільного кодексу України в нашій державі забезпечується рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Звичайно будь-який спір краще врегулювати ще до звернення в судові органи. Однак, коли вичерпані всі засоби захисту свого права власності добитися, відновлення своїх прав можна лише шляхом звернення до суду. Цивільне законодавство нашої держави передбачає чотири основних способи захисту права власності в судовому порядку:

• звернення до суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння;

• звернення до суду із позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном;

• звернення до суду із позовом про визнання права власності на майно;

• звернення до суду із позовом про визнання незаконним акта, що порушує право власності.

Держава не втручається у здійснення власником права власності. Це не означає, що державі байдуже, як формуються та розвиваються правовідносини власності у країні, і що вона взагалі усувається від впливу на учасників останніх. Однак вплив на учасників правовідносин власності здійснюється не шляхом прямого адміністрування, а опосередковано - за допомогою правового заохочення власників до певних дій, забезпечення захисту цивільних прав власників та інших осіб.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Це, з одного боку, свідчить про гарантованість прав власника (обмеження, припинення тощо діяльності власника можливе лише на підставах, передбачених законом), а з іншого - означає, що права власника не є безмежними і мають реалізовуватися з урахуванням інтересів суспільства.

Крім прав, які пов'язані з майном і власністю, цивільне право захищає також і особисті немайнові права. Цивільне законодавство закріплює, що особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту. Особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.

Відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та па свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Крім цих прав, існують й інші особисті немайнові права. Серед них - право на ім'я, а також на зміну імені. Право змінити ім'я особа набуває з 16 років. Особа має право на самостійний вибір роду занять, а також на зміну роботи. Важливим особистим немайновим правом є право на свободу пересування, громадянин України має право на безперешкодне повернення в Україну. Однак потрібно пам'ятати, що закон дозволяє встановлювати особливі правила відвідання окремих територій - військових полігонів, об'єктів, атомних електростанцій тощо з метою забезпечення державної безпеки, життя, здоров'я суспільства,окремих людей.

Чи доводилося вам потрапляти в ситуації, коли хтось завдавав вам, вашим знайомим чи родичам певної шкоди? Яким же способом особа може захистити свої права? У якому випадку настає цивільно-правова відповідальність? Уявімо, що під час гарантійного строку вийшов із ладу комп'ютер або внаслідок падіння напруги електричного струму в мережі зламався побутовий електроприлад, унаслідок аварії пошкоджено автомашину, відмовився віддати борг ваш знайомий. Що спільного в цих випадках? По-перше одному з учасників правовідносин завдано матеріальної та моральної шкоди. По-друге, порушено норми цивільного права. Саме в таких випадках настає цивільно-правова відповідальність.

Цивільне порушення завдає шкоди насамперед конкретній фізичній чи юридичній особі. Тому держава, виявляючи готовність допомогти скривдженому, який має право звернутися за допомогою до суду, вимагає, щоб він виявив ініціативу, подав позов до суду.

Отже, держава бере участь у притягненні особи до цивільної відповідальності лише за умови активних дій особи, яка постраждала. Вимагати відшкодування, притягнення винного до цивільно-правової відповідальності - право, а не обов'язок потерпілого.

Чинне законодавство встановлює певні особливості цивільно-правової відповідальності неповнолітніх. Неповнолітні особи можуть завдати шкоду людям своїми діями, іноді бути винними в невиконанні якогось зобов'язання. У цьому випадку постає питання про цивільну відповідальність неповнолітнього. Така відповідальність має особливості. Закон встановлює, що малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду. Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою,

яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо винуватець не відшкодовує збитки добровільно, можливе звернення до суду з позовною заявою, оскільки саме він і має забезпечити захист наших з Вами порушених прав.

Пам′ятайте: захист – це активна дія, тому без Вашої ініціативи нічого не відбуватиметься!

І на завершення потрібно звернути увагу іще на один важливий момент. Ви напевне чули вислів, що «власність зобов'язує»? Тобто власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов 'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Він також може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, за умови, якщо ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Власник має утримувати своє майно та сплачувати встановлені державою платежі у повному обсязі. .

Отож власність – це не лише права, а й певні обов'язки, невиконання яких може потягнути втрату права власності.