• +38 (097) 922-72-52
  • +38 (044) 219-38-65
  • info@public-advocate.org

НАС ПІДТРИМУЮТЬ

 

pen

 

prostir

 

council

 

dps

 

sw

Міжнародний вимір гендерної політики

Міжнародний вимір гендерної політики

1. Роль гендерної політики в суспільстві

У багатьох країнах світу останні десятиріччя ХХ століття були періодом суттєвих зрушень у вирівнюванні прав і можливостей чоловіків та жінок, особливо стосовно доступу до економічних, політичних та освітніх ресурсів, а також суттєвих зрушень у подоланні традиційних уявлень про соціальні ролі й особистісні характеристики жінок і чоловіків. Як відомо, Україна прагне стати повноправною частиною європейської спільноти, наблизитись до останньої за основними соціально-економічними показниками та стандартами життя.

Невіддільним складником демократичного світогляду вважається гендерна культура, дотримання принципу громадянської гідності кожної людини незалежно від статі, забезпечення й дотримання умов вільного вибору діяльності, соціальних статусів і ролей, взаємоповаги, розвитку особистості та самореалізації як чоловіків, так і жінок. Як бачимо, демократичний розвиток європейських країн другої половини ХХ століття невіддільний від суттєвих перетворень у гендерній свідомості та гендерних відносинах їхніх громадян.

Вступаючи у XXI століття, світова спільнота вбачає своє завдання у створенні кращих умов життя для всіх людей, зокрема у викоріненні будь-якої нерівності: гендерної, класової, етнічної, релігійної. Гендерна нерівність, яка розглядається як порушення прав людини, спостерігається у багатьох країнах світу та є проявом недосконалості демократій цих країн. Викорінення гендерної нерівності – це вимога елементарної соціальної справедливості, та умова, без якої неможливо побудувати досконалу демократію та забезпечити сталий розвиток. Концепція сталого розвитку передбачає, перш за все, розвиток людини, її потенціалу (творчого, наукового, підприємницького тощо), знань, здібностей. Це означає, що питання гендерної рівності мають враховуватися при провадженні політичної діяльності, при прийнятті рішень, в плануванні, при схваленні бюджетних рішень – тобто в кожній сфері суспільного буття.

Концепція сталого розвитку людського потенціалу містить у собі чотири основних елементи: продуктивність, рівноправність, стійкість і розширення можливостей. Тому неможливо говорити про розвиток людства без врахування гендерного фактора. Тим більше, що жінки практично у всіх країнах складають половину, або й більшу частину населення. І в той же час сьогодні вони позбавлені багатьох можливостей в економічному і політичному житті у порівнянні з чоловіками.У силу стереотипних уявлень про чоловіків і жінок у суспільстві зберігається гендерна нерівність.

У жодному сучасному суспільстві, як вказується в документах ООН з людського розвитку, жінки не мають у своєму розпорядженні таких можливостей, які мають чоловіки. Цей нерівноправний статус веде до збереження істотних диспропорцій між значним внеском, який роблять жінки в розвиток людського потенціалу, і тим, наскільки мала їхня частка в наданих цим процесом пільгах.У зв'язку з цим, актуальною проблемою в даний час є розробка програми з досягнення рівності статей як одного з універсальних принципів в області прав людини. Основні його характеристики:

- Рівні можливості участі обох статей у процесі прийняття рішень у політичній і економічній сферах;

- рівна оплата за рівну працю;

- рівність перед законом;

- ліквідація дискримінації за статевою ознакою і викорінювання насильства стосовно жінок;

- рівність цивільних прав у всіх сферах життя, як у суспільній, наприклад, на роботі, так і в приватній, наприклад, вдома.

Для того, щоб усунути правову дискримінацію, у законах усіх держав повинен бути закріплений принцип рівності статей. Рівність означає однакове юридичне становище людей. Зміст рівності і рівноправності містить у собі відсутність привілеїв і заборону дискримінації на будь-яких підставах.

Правова держава забезпечує тільки юридичну, формальну рівність між людьми. Це означає надання усім рівних стартових можливостей, реалізація яких залежить від таланту, розуму і наполегливості кожної людини.

В Загальній декларації прав людини визначається кілька аспектів прав людини. Деякі з них, такі, як доступ до освіти, охорони здоров'я і достойного способу життя, а також можливість брати участь у керуванні державою носять матеріальний і кількісний характер. Інші, як, наприклад, воля, достоїнство, особиста безпека й участь у культурному житті суспільства носять нематеріальний характер. Нерівність між чоловіками і жінками виявляється у всіх аспектах без винятку.

Рівність - це не технократична ціль. Це важливе політичне зобов'язання. Його досягнення – довгостроковий процес, у рамках якого всі культурні, соціальні, політичні та економічні норми зазнають принципових змін. Воно потребує також зовсім нового мислення, у рамках якого стереотипні уявлення про жінок і чоловіків не обмежують їхньої свободи вибору, а розвиток розглядається як процесс розширення свободи вибору представників не лише однієї, а обох статей. Надання рівних прав і рівного доступу до ресурсів жінкам і чоловікам є важливим для скорочення бідності, неграмотності і захворюваності. Рівність статей - найважливіший аспект розвитку людського потенціалу.

Пекінська платформа дій визначила, що гендерна проблема - це рівність чоловіків і жінок у всіх сферах життя і діяльності. Вона містить у собі чотири основних положення: рівність прав; рівність відповідальності; рівність можливостей; рівноправність відносин чоловіків і жінок.

Актуальність сучасних гендерних перетворень зумовлена соціальними трансформаціями суспільства, що знаменують вихід на історичну арену такого феномену, як «жіноча революція». Йдеться не тільки про нові жіночі проблеми та ускладнення існуючих. Жіночий чинник наполегливо і стрімко вривається в сучасну картину світу, потребуючи переосмислення багатьох засад цивілізації, в тому числі місця та ролі жінки в сучасному світі, без вирішення яких неможливий поступальний розвиток.

2. Перші кроки у боротьбі за рівні права

Жіночі рухи виникли не з нічого, їх поява була зумовлена багатьма причинами, в тому числі і розвитком самого суспільства. На різних історичних етапах жіночі рухи набували різноманітних форм, аж до феміністського сепаратизму. У більшості цивілізованих країн рівність чоловіків і жінок закріплено в правових актах, що є незаперечним досягненням жіночих рухів, але часто держава, визнаючи рівність можливостей, надає ці можливості тільки чоловікам, що неприпустимо і є однією з форм дискримінації жінок. Однак, незважаючи на безліч досягнень, жіночі рухи на всіх етапах свого розвитку відчували безліч труднощів.

В ході історії постійно відбувалося ускладнення суспільних структур, яке спричиняло зниження авторитету жінки в родині, скорочення її майнових прав, установлення подвійного стандарту норм поводження й моралі, й разом з тим посилення неформального впливу жінок через більше широку мережу соціальних зв'язків за межами родини й домогосподарства. Такі соціальні інститути, як церква, підтримували й, більше того, насаджували залежне положення жінки, вторинність її соціальних ролей, тим самим вибудовуючи гендерну систему влади й підпорядкування.

Переломним століттям вважається XVII, коли порушуються звичні підвалини суспільства, відбувається активне звільнення від догм церкви. Почався активний процес руйнування традиційного середньовічного світогляду, що відбилося й у питаннях статі. Однак, позитивні зміни стосувалися в основному чоловіків. Якщо в середовищі дворянства грамотність стала помітно поширюватися, то надзвичайно слабко вона проникала в середовище жіночого населення, навіть у родинах знаті й великого купецтва жінки, як правило, були неписьменні.

Багато теоретиків стверджують, що з поширенням ідей освіти в суспільстві, внутрішньосімейні відносини почали мінятися в кращу сторону, що особливо торкнулося відносин між матерями й дочками. Жінки, не маючи можливості змінити свою долю, намагалися це зробити для своїх дочок, виховуючи в них самостійність, підтримуючи інтерес до освіти, орієнтуючи їх на самостійну діяльність.

Вимоги рівноправності були вперше висунуті жінками в період становлення буржуазного ладу. Вже під час Війни за незалежність в Північній Америці 1775-83рр. було висунуто вимогу (яку підтримали громадські діячки Мерсі Уоррен, Абігайль Адамс та ін) про надання жінкам рівних з чоловіками виборчих прав.

Початок організованого Жіночого руху відноситься до часів Великої французької революції. У роки революції жінки брали активну участь у великих народних повстаннях. У ті роки у Франції почав друкуватися перший журнал, присвячений боротьбі жінок за рівність, виникли перші жіночі організації - жіночі революційні клуби, які брали участь у партійно-політичній боротьбі. Декларація прав жінки і громадянки, представлена в 1791р. Національним зборам (підготовлена Олімпією де Гуж за зразком Декларації прав людини і громадянина), була спрямована проти «панування чоловіків над жінками» і вимагала від чоловіків визнання повного соціального і політичного рівноправ'я жінки в ім'я забезпечення «загальних людських прав». Однак, більшість вождів французької революції відкинуло ідею жіночої рівноправності, і наприкінці 1793р. всі жіночі клуби були закриті.

В Англії вимога громадянської рівноправності жінок була висунута Мері Уолстонкрафт у книзі «Захист прав жінки» (1792р.), в якій вже були намічені засади феміністського руху. У I половині XIXст. учасниці Жіночого руху вимагають доступу жінок до освіти; до середини XIX ст. ця вимога все частіше доповнюється вимогою «права на працю» для жінок імущих класів.

У 30-40-х рр. у Франції набуває поширення література, яка пропагує звільнення від сімейного рабства жінки і вимагає її емансипації (наприклад, романи Ж. Санд). У США і Великобританії зароджується рух за виборчі права жінок. Жінки починають приймати все більш активну участь у громадському житті: наприклад, у США - в боротьбі за звільнення негрів (у 30-х рр. тут діяло близько 100 жіночих товариств боротьби з рабством), у Великобританії - у чартистському русі і в боротьбі за скасування хлібних законів.

Революції 1848-49рр. в Європі дали новий поштовх для розвитку Жіночого руху, у тому числі руху за політичне й громадянське рівноправ'я. У 1848р. у Франції виник ряд жіночих клубів, які боролися за політичну рівноправність жінок, зародилися перші самостійні організації робітниць, у Німеччині та Австрії з'явилося безліч жіночих спілок, які виступали за політичні права жінок. У США в липні 1848р. відбувся перший в історії з'їзд щодо захисту прав жінок; згодом такі з'їзди стали скликатися майже щорічно. У II половині XIX ст. в країнах Європи і в США виникають жіночі організації (наприклад, Загальний німецький жіночий союз, в 1865р.), що ставлять за мету розвиток жіночої освіти та звільнення жіночої праці від будь-яких обмежень. У 60-х рр. у Великобританії розгорнулася боротьба щодо виборчої реформи, посилився рух за надання виборчих прав жінкам. Після відхилення пропозиції про надання жінкам рівного з чоловіками виборчого права, внесеного Дж. С. Міллем до парламенту в 1867р., в ряді міст були створені товариства боротьби за жіноче виборче право, які об'єдналися пізніше в Національну асоціацію. У США в 1869р. було створено 2 організації такого характеру, які об'єдналися в 1890р. в Національну американську асоціацію за жіноче виборче право; у Франції в 1882р. утворилася Французька ліга прав жінок.

У 1888р. з ініціативи американських феміністок виникла перша міжнародна жіноча організація - Міжнародна рада жінок.

У 1904р. був заснований Міжнародний альянс за виборчі права жінок (з 1946р. - Міжнародний альянс жінок - прихильниць рівних прав та обов'язків).

У II половині XIX ст. почав формуватися пролетарський напрямок Жіночого руху, що ставив своїм завданням підвищення класової самосвідомості жінок-робітниць, залучення їх в суспільно-політичне життя, в революційний рух робітничого класу. Виконанню цього завдання служили засновані на ідеях К. Маркса рішення I Інтернаціоналу про охорону праці робітниць. У ті роки робітниці не тільки самовіддано брали участь у революційному русі поряд з чоловіками (особливо - в Паризькій Комуні 1871р.), а й проводили самостійні виступи, створювали свої власні організації. Робилися спроби створити окремі жіночі профспілки (у Великобританії, Німеччині, Франції). Ці спроби, проте, не виправдали себе: створення особливих жіночих профспілок аж ніяк не сприяло ефективності боротьби робітників проти капіталістів; тому революційні робітники були проти їх створення. У ці роки ряд жіночих робітничих організацій Великої Британії та Франції приєднався до I Інтернаціоналу.

В кінці XIX– на початку XX ст. продовжується створення передумов для значного розширення і зміцнення пролетарського Жіночого руху. Окремі аспекти Жіночого руху і жіночого питання розглядалися на конгресах II Інтернаціоналу. У 1893р. Цюріхський конгрес вказав, що обов'язок робітників усіх країн енергійно виступати за законодавчий захист жіночої праці. У 1896р. відбулася нарада делегаток Лондонського конгресу II Інтернаціоналу, які висловилися за спільні організації пролетарів обох статей, вказавши одночасно на необхідність повного розмежування робочого Жіночого руху з фемінізмом.

Важливими етапами в розвитку робочого Жіночого руху були I (1907р., Штутгарт) і II (1910р., Копенгаген) Міжнародні конференції жінок-соціалісток. Перша з них прийняла резолюцію про боротьбу за загальне і рівне виборче право для обох статей, а слідом її прийняв Штутгартський конгрес II Інтернаціоналу. На I конференції було вирішено утворити Міжнародний жіночий секретаріат на чолі з К. Цеткін. II конференція, на якій були присутні делегатки 17 країн світу, увійшла в історію своїм рішенням про проведення щорічного Міжнародного жіночого дня.

Після Другої світової війни в переважній більшості країн жінки отримали виборчі та інші політичні права. Одним із найважливіших завдань Жіночого руху стає боротьба за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних в законодавчому порядку. Все більшу увагу жіночі організації приділяють питанням, породжуваними трудовою діяльністю жінок.

З утворенням після Другої світової війни Організації Об'єднаних Націй, Міжнародні жіночі організації беруть участь у її діяльності. Прийняття Генеральною Асамблеєю ООН у 1967р. Декларації про ліквідацію дискримінації жінок було результатом великої попередньої роботи, проведеної Міжнародною радою жінок, Міжнародною федерацією жінок юридичних професій, Міжнародним альянсом жінок - прихильниць рівних прав і обов'язків та іншими жіночими організаціями. Деяким міжнародним жіночим організаціям ООН та її спеціалізованим установам надано консультативний статус різних категорій. Консультативний статус 1-ї категорії присвоєно МДФЖ і Міжнародній раді жінок.

1.7 Міжнародні жіночі конференції

Чотири всесвітні конференції зі становища жінок, скликані Організацією Об'єднаних Націй за останню чверть століття, допомогли поставити проблему гендерної рівності в центр уваги світової спільноти. Рішення конференцій об'єднали людей з усього світу для досягнення низки спільних цілей, виробивши ефективний план дій щодо поліпшення становища жінок в усіх сферах громадського та приватного життя.

Боротьба за гендерну рівність все ще перебувала в початковій стадії на момент заснування ООН в 1945 році. З 51 країни, перших членів Організації, тільки в 30 країнах жінкам забезпечувалися виборчі права рівні з чоловіками або дозволялося займати державні пости. Проте, укладачі Статуту ООН спеціально передбачили «рівні права чоловіків і жінок», продемонструвавши віру організації «у фундаментальні права людини» та «гідність і цінність людської особистості». До цього в жодному міжнародному документі не проголошувалася рівність всіх людей і спеціально не виділялася приналежність до однієї зі статей, як підстава для дискримінації.

Протягом перших трьох десятиліть робота ООН щодо вирішення проблем жінок зосереджувалася, насамперед, на визначенні юридичних і цивільних прав жінок і на зборі інформації про становище жінок у всьому світі. Проте, з часом ставало все більш очевидним, що лише законів недостатньо для забезпечення жінкам рівних прав.

Другим етапом боротьби за гендерну рівність стало скликання з ініціативи ООН чотирьох всесвітніх конференцій для розробки стратегій і планів дій щодо поліпшення становища жінок. Вжиті зусилля пройшли через кілька фаз і трансформацій, від погляду на жінок, майже виключно з точки зору їх потреб у розвитку, до визнання їх істотного внеску в процес розвитку в цілому, до прагнення розширення їх прав та можливостей повноцінної участі у всіх видах людської діяльності на всіх рівнях.

Перша всесвітня конференція.

Перша всесвітня конференція зі становища жінок була скликана в Мехіко в 1975 році. Цей рік був оголошений Міжнародним роком жінки. Конференція стала початком нової ери в поліпшенні становища жінок шляхом всесвітнього діалогу.

Згідно з висновками, зробленими в ході роботи Генеральної Асамблеї ООН, конференція в Мехіко повинна була привернути увагу міжнародних кіл до необхідності розробки майбутніх цілей, ефективних стратегій і планів дій щодо поліпшення становища жінок. Для цього учасники Генеральної Асамблеї визначили три ключові завдання, які стали згодом основними напрямками роботи ООН щодо вирішення проблем жінок:

- повна гендерна рівність і ліквідація дискримінації за ознакою статі;

- залучення жінок до процесу розвитку та їх повноправна участь у цьому процесі;

- визнання внеску жінок у зміцнення миру в усьому світі.

Учасники конференції прийняли Всесвітній план дій - документ, що містив основні напрями діяльності урядів і світового співтовариства на наступні десять років щодо виконання поставлених Генеральною Асамблеєю трьох ключових завдань. Планом дій була визначена програма-мінімум до 1980 року, основним завданням якої було забезпечення рівного доступу жінок до таких сфер, як освіта, зайнятість, політична діяльність, охорона здоров'я, забезпечення житлом, харчуванням та планування сім'ї.

Це означило зміни в ставленні до жінок, що почалися на початку 70-х років. Якщо раніше жінки сприймалися як пасивні одержувачі підтримки і допомоги, то зараз до них почали ставитися як до повноцінних і рівних партнерів з рівним доступом до ресурсів та можливостей. Така ж зміна відбувалася і в підході до процесу розвитку: від думки про те, що розвиток служить прогресу жінок, до нового розуміння того, що саме розвиток неможливий без повноправної участі жінок.

Учасники конференції закликали уряди розробити національні стратегії та визначити цілі та пріоритети для забезпечення рівноправної участі жінок у процесі розвитку. До кінця Десятиліття жінки ООН 127 країн-членів ООН відгукнулися на заклик, створивши в тій чи іншій формі національні механізми та інститути з проведення досліджень та створення програм, націлених на покращення становища жінок.

На додаток до вже існуючого Відділення (нині Департаменту) з поліпшення становища жінок, в ході конференції в Мехіко було ініційовано створення в системі ООН Міжнародного навчального та науково-дослідного інституту з питань поліпшення становища жінок і Фонд розвитку в інтересах жінок з метою забезпечення інституційних рамок для проведення досліджень, навчання та оперативної діяльності в питаннях участі жінок в процесі розвитку.

Важливим аспектом зустрічі в Мехіко був той факт, що тон дискусії задавали безпосередньо самі жінки. З 133 присутніх там делегацій країн-членів ООН 113 очолювали жінки. Жінки також організували паралельний Форум неурядових організацій (НУО), трибуну Міжнародного року жінки, в яких взяли участь близько 4 000 осіб.

Між присутніми на Форумі жінками виникли гострі розбіжності, що відобразили політичні та економічні реалії того часу. Наприклад, жінки з країн Східного блоку проявили найбільшу зацікавленість у питаннях миру, в той час як жінки з країн Заходу робили акцент на рівності, а жінки з інших країн віддали пріоритет проблем розвитку. Тим не менш, Форум зіграв важливу роль, зібравши разом жінок і чоловіків з країн з різними культурами та історією для обміну інформацією та думками, а також для приведення в рух процесу, який згодом допоміг об'єднати жіночий рух, який став до кінця Десятиліття жінки ООН справді інтернаціональним . Форум також допоміг НУО відкрити шляхи до співпраці з ООН та забезпечити участь жінок в процесі вироблення політики ООН.

Друга всесвітня конференція.

На Другій всесвітній конференції зі становища жінок, скликаній у Копенгагені в 1980 році для аналізу та оцінки виконання Всесвітнього плану дій 1975 року, представники 145 країн-членів ООН прийшли до одностайної думки про досягнення значного прогресу в цій області. Уряди і світове співтовариство домоглися успіхів на шляху до досягнення цілей, поставлених п'ять років тому в Мехіко.

Важливою віхою було прийняття Генеральною Асамблеєю в грудні 1979 року Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок - одного з найважливіших інструментів у боротьбі за рівність жінок. Конвенція, що отримала назву «Білль про права жінок», юридично об'єднувала 165 країн-членів ООН і зобов'язувала їх протягом року після ратифікації, а потім кожні чотири роки доповідати про вжиті заходи щодо подолання перешкод, що стоять перед ними на шляху до виконання положень Конвенції. 10 грудня 1999р., в День прав людини, був відкритий для підписання Додатковий протокол до Конвенції, що дає можливість жінкам-жертвам статевої дискримінації подавати скарги в міжнародний договірний орган. Після вступу його в силу він надасть Конвенції статус, рівний статусу інших міжнародних інструментів щодо захисту прав людини.

Незважаючи на досягнутий прогрес, в ході Копенгагенської конференції був визнаний факт виникнення невідповідності між гарантованими правами й умінням жінок користуватися цими правами. Для вирішення цієї проблеми учасники конференції виділили три області, де було необхідно вжити спеціальних цілеспрямованих заходів для досягнення рівності, розвитку і миру, задекларованих на конференції в Мехіко. Цими трьома областями були рівний доступ до освіти, можливість працевлаштування та належне медичне обслуговування.

Дискусії на Копенгагенській конференції супроводжувалися ознаками політичного тиску, причому деякі з них були характерні і для конференції в Мехіко. Тим не менш, конференція завершилася прийняттям, хоча і не одностайним, Програми дій, в якій названо ряд різних факторів невідповідності між юридичними правами й умінням жінок ними користуватися, включаючи:

- недостатню участь чоловіків у підвищенні ролі жінки в суспільстві;

- недостатність або відсутність політичної волі жінки;

- недостатнє визнання цінності внеску жінок у розвиток суспільства;

- недостатній облік особливих потреб жінок при плануванні;

- недостатнє число жінок на керівних постах;

- недостатня кількість послуг, що сприяють участі жінок у житті країни:

- недостатнє усвідомлення жінками доступних їм можливостей.

Для вирішення цих проблем в Копенгагенській Програмі дій викладено заклик до прийняття більш істотних державних заходів щодо забезпечення прав жінок на власність і управління майном, а також по розширенню прав жінок на спадкування, опіку над дітьми і зміну громадянства. Делегати Конференції також зажадали покінчити зі стереотипами в поглядах на жінку.

Третя всесвітня конференція.

Рух за гендерну рівність отримав справжнє світове визнання на Третій всесвітній конференції зі становища жінок під назвою «Всесвітня конференція для огляду та оцінки досягнень Десятиліття жінки ООН: рівність, розвиток і мир», що відбулася в Найробі в 1985 році. Багато з 15000 представників неурядових організацій, які взяли участь у паралельному Форумі НУО, поставилися до конференції як до акту «народження світового фемінізму». Жіночий рух, розділений політичними та економічними реаліями на конференції в Мехіко, тепер став міжнародною силою, об'єднаною під прапором рівності, розвитку і миру. За цією епохальною подією стоїть десятиліття напруженої роботи. В процесі обговорення, переговорів та аналізу виконаної роботи було зібрано багато інформації, знань і досвіду.

У той же час делегати були приголомшені шокуючими даними поданих звітів. Зібрана ООН інформація показала, що поліпшення статусу і зусилля щодо зниження дискримінації торкнулися лише незначної кількості жінок. Поліпшення становища жінок в країнах, що розвиваються, було, в кращому випадку, незначним. Іншими словами, цілі другої половини Десятиліття жінок під егідою ООН досягнуті не були.

Усвідомлення цього факту зажадало вироблення нового підходу. Делегати конференції були уповноважені почати пошук нових шляхів з подолання перешкод для досягнення цілей Десятиліття - рівності, розвитку і миру.

Перспективні стратегії на період до 2000 року, розроблені і прийняті одноголосно 157 країнами-учасницями ООН в Найробі, являли собою вдосконалений проект плану з поліпшення становища жінок до кінця століття і новий етап у боротьбі за гендерну рівність. Участь жінок у прийнятті рішень і доступ до управління всіма сферами людської діяльності були визнані не тільки їх законним правом, але й суспільно-політичною необхідністю.

В основу документа було покладено ряд заходів з досягнення рівності на національному рівні. Уряди повинні були визначити свої власні пріоритети, засновані на їх стратегіях розвитку та ресурсних можливостях. Трьома основними групами заходів були:

- заходи щодо удосконалення конституцій і законодавств;

- рівна участь у соціальних програмах;

- рівна участь у політичному житті й прийнятті рішень.

Відповідно до твердження про те, що всі загальні проблеми є, в тому числі, і жіночими проблемами, рекомендовані перспективними стратегіями заходи поширювалися на широкий спектр областей: від працевлаштування, охорони здоров'я, освіти та соціальних послуг до промисловості, науки, комунікацій та навколишнього середовища . Крім того, були запропоновані основні напрями національних заходів з підтримки участі жінок у діяльності по зміцненню миру, а також наданню їм допомоги в особливо важких ситуаціях.

Відповідно до вищесказаного, рішенням конференції у Найробі було рекомендовано урядам всіх країн делегувати повноваження щодо вирішення проблем жінок всім державним установам. Більше того, слідом за конференцією делегати Генеральної Асамблеї звернулися з проханням до ООН про внесення нових положень, які стосуються проблем жінок в усі сфери діяльності Організації, а саме, в ті, які до цього їх не мали.

В ході роботи конференції в Найробі був вироблений більш широкий підхід до проблеми поліпшення становища жінок. Нарешті було досягнуто визнання того, що рівність жінок не є ізольованою проблемою, а безпосередньо стосується всіх сфер людської діяльності. Тому для досягнення цілей Десятиліття жінок життєво важливими визнавалися перспективи покращення становища жінок та їх активне залучення до вирішення всіх проблем, а не тільки тих, які стосуються безпосередньо жінок.

Четверта всесвітня конференція.

Незважаючи на те, що зусилля, які докладалися протягом двох попередніх десятиліть, починаючи з конференції в Мехіко в 1975 році, допомогли поліпшити становище жінок і розширити їх доступ до ресурсів, вони не торкнулися структурної основи нерівності у відносинах між чоловіками і жінками. Рішення, що впливають на життя всіх людей, здебільшого все ще приймалися чоловіками. Назріла необхідність пошуку шляхів розширення прав і можливостей жінок для того, щоб вони могли висунути свої власні пріоритети і цінності як рівноправні партнери чоловіків у процесі прийняття рішень на всіх рівнях.

Визнання необхідності залучення жінок до процесу прийняття рішень знайшло відображення в ході ряду всесвітніх конференцій, проведених ООН на початку 90-х років з різних аспектів розвитку - навколишнього середовища, прав людини, народонаселення та соціального розвитку. На всіх конференціях була підкреслена важливість повноцінної участі жінок у прийнятті рішень, і проблеми жінок були включені в план дискусій і прийняті документи.

Тим не менш, можна з упевненістю сказати, що нова глава в боротьбі за гендерну рівність була відкрита лише на Четвертій всесвітній жіночій конференції з проблем жінок, що відбулася в Пекіні в 1995 році.

Головною зміною, яка мала місце в Пекіні, стало усвідомлення необхідності перенести основну увагу із самих жінок на концепцію статей, визнавши потребу переоцінки всієї структури суспільства і всіх відносин між чоловіками і жінками всередині нього. Тільки шляхом такої фундаментальної перебудови (реструктуризації) суспільства та його інститутів жінки зможуть отримати повну можливість зайняти належне їм по праву місце в якості рівних партнерів чоловіків у всіх сферах життя. Ця зміна ще раз яскраво підкреслила той факт, що права жінок - це права людини і що гендерна рівність - це загальна проблема, від вирішення якої виграють усі.

Пекінська конференція надихнула світове співтовариство на взяття на себе нового глобального зобов'язання з розширення прав і можливостей жінок і привернула безпрецедентну міжнародну увагу. Конференція одноголосно прийняла Пекінську Декларацію і Платформу дій, що являла собою, по суті, розширення прав і можливостей жінок. У Платформі дій виділено 12 найважливіших проблемних областей, в яких криються головні перешкоди на шляху до прогресу жінок, що вимагають прийняття конкретних заходів з боку урядів і громадянського суспільства:

- жінки і злидні;

- освіта та професійна підготовка жінок;

- жінки та охорона здоров'я;

- насильство над жінками;

- жінки в період збройних конфліктів;

- жінки та економіка;

- участь жінок у роботі директивних органів і в процесі прийняття рішень;

- інституційні механізми поліпшення становища жінок;

- жінки і права людини;

- жінки та засоби масової інформації;

- жінки та навколишнє середовище;

- дівчата.

Приймаючи Пекінську платформу дій, уряди взяли на себе зобов'язання з ефективного включення гендерного аспекту у всі державні інститути, стратегії, планування та прийняття рішень. На практиці це означало, що до прийняття рішень або виконання планів завжди необхідно проводити аналіз їх наслідків як для жінок, так і для чоловіків, а також аналіз потреб жінок і чоловіків. Наприклад, замість прагнення поступово зробити існуючу систему освіти більш доступною для жінок, включення гендерного аспекту зажадає реконструкції (перебудові) цієї системи таким чином, щоб вона в рівній мірі відповідала потребам як жінок, так і чоловіків.

Введення гендерного компонента зажадало перегляду всієї структури суспільства в цілому і структурної основи нерівності. Тому основна увага більше не зосереджувалася на жінках і їх становищі в суспільстві, а була перенесена на перебудову інститутів та процесу прийняття політичних та економічних рішень в суспільстві в цілому.

Підтримуючи Платформу дій, Генеральна Асамблея ООН закликала всі держави, структури ООН та інші міжнародні організації, а також НУО та приватний сектор вжити заходів щодо виконання її рекомендацій. Всередині самих країн-членів ООН державним (національним) механізмам, створеним раніше для зміцнення статусу жінок, була додана нова функція центральних координуючих органів з впровадження гендерного компонента в усі інститути та програми. В рамках системи ООН Генеральний секретар запровадив посаду спеціального радника з гендерних питань, в чиї обов'язки входить забезпечення в рамках всієї системи обліку гендерного компоненту у всіх сферах діяльності ООН. За ООН була також закріплена ключова роль з контролю над виконанням положень Платформи.

Пекінська конференція мала великий успіх як в сенсі масштабу і представленості на ній величезної кількості країн, так і в плані результативності. Це були найбільші в історії збори представників урядів та НУО, на яких були присутні 17 000 делегатів, включаючи представників 189 країн. Одночасно з конференцією проводився Форум НУО, який також побив всі рекорди, зібравши понад 47000 учасників.

Присутність і вплив НУО, однієї з найактивніших сил у боротьбі за гендерну рівність, разюче зросла з часу проведення конференції в Мехіко в 1975 році. У Пекіні НУО мали безпосередній вплив на зміст Платформи Дій і згодом зіграли важливу роль, вимагаючи від своїх національних лідерів звіту про виконання взятих на себе зобов'язань по виконанню положень Платформи.

В огляді чотирьох всесвітніх конференцій, підготовленому Відділом ООН зі становища жінок, зазначено:«Фундаментальним перетворенням, яке відбулося в Пекіні, стало визнання необхідності змістити акцент з узагальненої концепції жінок в бік гендерної концепції, визнаючи, що вся структура суспільства і всі відносини між чоловіками і жінками в його рамках підлягають кардинальному перегляду. Тільки така фундаментальна перебудова суспільства та його інститутів допоможе жінкам повноправно зайняти своє законне місце в якості рівних партнерів з чоловіками в усіх сферах життя. Ця зміна зайвий раз підтверджує те, що права жінок є правами людини і що проблема гендерної рівності має універсальну природу і її рішення піде на загальне благо».

Після прийняття Декларації тисячоліття у вересні 2000 року на Саміті тисячоліття, гендерна проблематика була включена до Цілей розвитку тисячоліття. Причому найбільш повне втілення це знайшло в меті № 3 («Заохочення рівності чоловіків і жінок та розширення прав і можливостей жінок») і меті № 5 («Скоротити на три чверті коефіцієнт материнської смертності»).

1.8 Сучасна діяльність ООН із забезпечення гендерної рівності

Діяльність ООН на підтримку прав жінок почалася з моменту проголошення Статуту, який заклав основи Організації. У статті 1 Статуту, де йдеться про переслідувані Організацією цілі, пропонується, серед іншого, «здійснювати міжнародне співробітництво ... в заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії ».

2 липня 2010р. Генеральна Асамблея ООН одноголосно проголосувала за створення єдиного органу ООН, якому доручено прискорити темпи прогресу в досягненні гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй створила орган ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок «ООН Жінки».

Держави-члени ООН зробили історичний крок у прискоренні цілей Організації в області гендерної рівності та розширенні прав і можливостей жінок.

Головними цілями діяльності «ООН Жінки» є:

- підтримка міжурядових органів, таких як Комісія зі становища жінок, в розробці політики, глобальних стандартів і норм у сфері гендерної рівноправності;

- допомога державам-членам у реалізації цих стандартів, готовність надавати відповідну технічну та фінансову підтримку тим країнам, які її потребують, а також зміцнення партнерських зв'язків з громадянським суспільством;

- приведення системи ООН у відповідність із власними зобов'язаннями в області гендерної рівності, в тому числі регулярний моніторинг загальносистемного прогресу;

- задоволення потреб жінок світу.

Нове утворення ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок - «ООН Жінки» - об'єднує чотири раніше окремі підрозділи всесвітньої організації: Фонд ООН з розвитку в інтересах жінок, Відділ з поліпшення становища жінок, Канцелярію Спеціального радника з гендерних питань та Міжнародний навчальний і науково-дослідний інститут з поліпшення становища жінок. Ці організації перетворилися на єдину – «ООН Жінки». Це дозволить більш ефективно використовувати наявні ресурси ООН та залучати нові, а також централізовано скеровувати їх на подолання визначених проблем.

14 вересня 2010р. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун оголосив про призначення колишнього президента Чилі Мішель Бачелет на посаду заступника Генерального секретаря ООН з питань жінок у діяльності ООН.

Організація «ООН Жінки» зосереджена на роботі із забезпечення рівноправності жінок у всіх сферах життя і діяльності, де принцип гендерної рівності має значення. Наразі організація «ООН Жінки» працює в таких сферах:

- боротьба із насильством над жінками;

- підтримка миру та безпеки;

- лідерство та участь жінок в управлінні;

- економічні права та можливості жінок;

- участь жінок у національному плануванні та бюджетному процесі;

- забезпечення прав людини;

- досягнення Цілей розвитку тисячоліття.

Боротьба із насильством над жінками.

«ООН Жінки» працює по декількох напрямках щодо припинення насильства над жінками. Робота включає в себе вирішення основної проблеми: гендерної нерівності. Боротьба з гендерною нерівністю здійснюється шляхом проведення інформаційно-пропагандистських кампаній, налагодження партнерських відносин з урядами країн та суспільством. Заходи із усунення гендерної нерівності варіюються від роботи над створенням нормативно-правової бази та системи заходів на національних рівнях до сприяння попередження насильства на низовому рівні, на рівні міжособистісних стосунків, в тому числі і в конфліктних і постконфліктних ситуаціях. «ООН Жінки» також сприяє збору даних про насильство над жінками та проведенню просвітницької роботи та навчання з даного питання.

«ООН Жінки» відіграє активну роль у підтримці кампанії«Покінчимо з насильством над жінками», розпочатої у 2008 році. Кампанія закликає уряди, громадянське суспільство, жіночі організації, молодь, засоби масової інформації об'єднати зусилля в боротьбі з глобальним поширенням насильства над жінками. До 2015 року Кампанія покликана досягти виконання таких завдань:

- забезпечити прийняття національних законів по боротьбі з насильством і встановлення міри покарання для винних у всіх формах насильства над жінками;

- забезпечити прийняття багатовекторних національних планів дій щодо усунення насильства;

- здійснити збір даних про поширеність насильства;

- підвищити поінформованість населення і сприяти суспільній активності у сфері запобігання насиллю.

Підтримка миру та безпеки.

У сучасних військових конфліктах більш ніж 90% втрат серед цивільного населення складають жінки та діти. Окрім того, в ході військових дій та пост конфліктних періодах жінки піддаються сексуальному насильству та сексуальній експлуатації. Наслідки – небажана вагітність, поширення хвороб, що передаються статевим шляхом тощо. Ще одним аспектом проблеми є те, що жінки мало представлені у офіційних мирних процесах. Наприклад, жодного разу жінка не була призначена посередником ООН у переговорах щодо підписання мирної угоди. Проте Рада безпеки ООН визнає, що невключення жінок до мирних процесів порушує їхні права, більше того, визнається, що залучення жінок у цю сферу сприятиме більш швидкому та ефективному встановленні миру. Ця теза була сформована у резолюції 1325, прийнятою Радою безпеки ООН у 2000р.

Лідерство та участь жінок в управлінні.

У всіх сферах життя, незалежно від того, чи це економічні відносини чи політичні, публічна діяльність чи приватна, жінки мають обмежені можливості прийняття рішень, що впливають на них. Квотування та інші спеціальні заходи сприяють більш масштабному залученню жінок до участі в прийнятті важливих рішень.

Дослідження показують, що збільшення кількості жінок в парламенті веде до збільшення уваги до проблем жінок. Участь жінок у політиці веде до забезпечення гендерної рівності та справжньої демократії.

Робота «ООН Жінки» у даній сфері полягає в забезпеченні та підтримці участі жінок у прийнятті політичних рішень та забезпеченні участі в прийнятті рішень нарівні з чоловіками. Для цього повинно проводитися навчання жінок лідерським якостям, залучення жінок у політику, підвищення їхньої компетентності та зацікавленості політичними та управлінськими питаннями.

Економічні права та можливості жінок.

Жінки значно відстають від чоловіків у доступі до землі, кредитів, гідних робочих місць, хоча все більше досліджень показує, що економічна активність жінок стимулює економіку. Тому «ООН Жінки» працює в напрямку забезпечення доступу жінок до економічних благ. Організація вважає, що ефективна макроекономічна політика повинна будуватися на принципах гендерної рівності. Численні бар'єри, які заважають жінкам користатися їхніми економічними можливостями, повинні бути зняті.

Участь жінок у національному плануванні та бюджетному процесі.

Бюджет - це найбільш загальний документ, який віддзеркалює шляхи надходження ресурсів та напрямків, куди вони спрямовуються, а також хто від цього виграє. Саме тому бюджетне планування повинно грунтуватись на врахуванні гендерних аспектів. Тут не йдеться про створення окремого бюджету для жінок, а радше про справедливий перерозподіл ресурсів, який сприяв би забезпеченню рівних прав і можливостей чоловіків і жінок в рамках існуючих доходів, витрат і асигнувань, та був скоригований для забезпечення рівних можливостей обох груп.

З 1997р. «ООН Жінки» надавав підтримку в бюджетному плануванні більш ніж 40 країнам світу. Був створений окремий веб-ресурс (http://www.gender-budgets.org/), де містяться поради щодо бюджетного планування із врахуванням гендерних підходів.

Забезпечення прав людини.

У всьому світі жінки стикаються із безліччю випадків недотримання прав людини. Часто вони не можуть брати участі в прийнятті політичних рішень або відчувають дискримінацію на ринку робочої сили, у сфері прийняття рішень, потерпають від насильства у власному домі, не мають права на землю чи майно.

Водночас багато країн підписали угоди з прав людини, зокрема такі як Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW), яка також носить назву Міжнародний білль про права жінок, ратифікований 185 державами-членами ООН.

Основна діяльність «ООН Жінки» спрямована на надання підтримки державам щодо виконання Конвенції.

Досягнення Цілей розвитку тисячоліття.

Цілі розвитку тисячоліття представляють «дорожню карту» розвитку. Гендерна рівність є третьою метою, але вона також є невід'ємною частиною досягнення всіх восьми цілей: від профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції до підтримки навколишнього середовища в умовах зміни клімату.